Перекрёсток К/Р за спиной у фотографа. Впереди — копёр на 114-й стройплощадкеSinoptik писал(а):Красноармейская-Рогнединская?
Музей метро
Модераторы: dimentiy, Администраторы
В 1977 году я уже готовился стать сознательным пионэром, учил торжественное обещание. Но где был в те годы магазин «Океан», узнал только вчерав 77 году я еще в основном передвигался на коляске, но уже был отлучен от сиськи)). Но это мне не мешает знать, где был магазин ОКЕАН до 93 года))
Ну не интересовался я рыбой
В 1977 году мне стукнуло 10 лет и до января 1974 года мы жыли на улице Шота Руставели. Я с родителями ходил в этот Океан. Но причом здесь музей метро?AMY писал(а):В 1977 году я уже готовился стать сознательным пионэром, учил торжественное обещание. Но где был в те годы магазин «Океан», узнал только вчерав 77 году я еще в основном передвигался на коляске, но уже был отлучен от сиськи)). Но это мне не мешает знать, где был магазин ОКЕАН до 93 года))
Ну не интересовался я рыбой
- sashman
- Мэр (городской голова)
- Сообщения: 7031
- Зарегистрирован: 08 сен 2004, 21:05
- Откуда: оттуда.
- Контактная информация:
В музее метро собрались ремонтировать макет
https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-05-25-000456-c/
https://prozorro.gov.ua/tender/UA-2016-05-25-000456-c/
Океания всегда воевала с Ост-Азией
Реконструкцией занимается исключительно автор макета. Упомянутый упомянутый тендер отменен.
С уважением,
Sinoptik
Sinoptik
- Klovsky
- Мэр (городской голова)
- Сообщения: 12483
- Зарегистрирован: 05 апр 2004, 16:02
- Откуда: Localhost sweet home
- Контактная информация:
Ремонт будет за счёт автора макета (с учётом запчастей?). По той ссылке есть документ от 30.05.2016 17:12 "Протокол №755 від 30.05.2016.pdf"
Там сказано, что на тендер выставляли по требованиям положения о закупке работ в КП КМ. Официально причина отмены указана в связи с уточнением тех.части.
Поэтому как теперь за счёт средств предприятия это оплатить? Получается, без конкурса смогут только сказать автору спасибо. Большое спасибо.
Там сказано, что на тендер выставляли по требованиям положения о закупке работ в КП КМ. Официально причина отмены указана в связи с уточнением тех.части.
Поэтому как теперь за счёт средств предприятия это оплатить? Получается, без конкурса смогут только сказать автору спасибо. Большое спасибо.
*Станція "Мечникова". Вихід до магазину "Киянка".
Закинутий навколометро- та залізничний сайт
Закинутий навколометро- та залізничний сайт
80 лет назад, 5 июня 1936 года, в киевской газете «Большевик» была напечатана статья, в которой старший научный работник Академии наук УССР Г. Козлов рассказал о проекте метрополитена в Киеве, разработанном завотделом железнодорожного транспорта института транспортной механики Академии наук тов. Дульневым. Три года назад я выкладывал эту статью. Тепер стали известны некоторые подробности об авторе этого проекта.
Забытый ученый расстрелянного института
6 ноября 1960 года на Крещатике состоялось помпезное открытие первой очереди Киевского метрополитена, который преобразил город, положил начало новому, более удобному виду транспорта. Как и следовало, событие это происходило в присутствии высоких партийных деятелей, произносились торжественные речи, разрезалась символическая лента… Проектанты и большая армия метростроевцев снискали вполне заслуженное уважение. И продолжателям их славных дел от жителей и гостей современного Киева — нескончаемое, искреннее спасибо. Однако вряд ли кому-нибудь из нас (и тогда, и сейчас) известны имена первых энтузиастов-инженеров, работавших над этой проблемой еще в довоенный период. Один из них — забытый ученый забытого Института транспортной механики АН УССР Александр Борисович Дульнев.
Александр Борисович Дульнев
Выпускник Киевского политехнического института, кандидат технических наук А. Б. Дульнев в 1936–1937 годах заведовал в том институте эксплуатационным отделом и считался ведущим специалистом этого довольно авторитетного в стране научного учреждения, занимавшегося разработкой проблем железнодорожного транспорта. Какое это было время — сегодня уже известно всем. Призывы к «патриотической бдительности», бесконечные поиски «врагов народа» не только держали обывателей в постоянном страхе, но и неизбежно развращали их — дремучая зависть бездарных и ленивых зачастую решала судьбу талантливых и целеустремленных. По стране катился вал доносов, лживых измышлений, надуманных обвинений.
Пасквиль, порочащий Институт транспортной механики, его директора академика П. М. Супруненко и ряд работавших под его началом ученых, поступил на имя секретаря горкома КП(б)У С. А. Кудрявцева. Доносчица, некая Федотова, постаралась: «…Институт возглавляет Супруненко П. М., академик с 1934 года, который не внушает никакого доверия, являясь директором института — одновременно является председателем церковного общества — т. е. контрреволюционного общества, вся его квартира украшена иконами». Его ученые труды и учебники в вузах, оказывается, «…сняты ввиду того, что в этих учебниках протаскивается контрреволюционная теория «предельческих норм». А кроме того, «Супруненко набрал в институт людей исключительно сомнительных, требующих усиленной проверки». И далее: «Дульнев А. Б. — родственник Воронянского Н. П. (ученый секретарь института) рисует схемы Киевского метрополитена вне плана работы института». Ужас, кошмар, подкоп под устои! «Я считаю, что этот институт является организацией не научного порядка», — настукивает автор. И еще она считает, что Институт механики — это «институт, где проводится контрреволюционная работа, где группируются классово чуждые люди, работа, которая направлена на транжирование советских денег…». Но больше всего бдительную в извращенной форме Федотову волнует то, что «во всех трудах института тщательно избегается термин «социалистический транспорт», а пишут просто — «транспорт», без «социалистический». Такое не прощается.
«Этот институт надо немедленно ликвидировать… 08.07.1937 года.» Естественно, Кудрявцев переслал этот донос в УНКВД с резолюцией: «Займитесь более глубоко этим институтом и дайте Ваши предложения».
«Предложения» последовали незамедлительно — начался полный разгром института. Первыми были арестованы директор Супруненко П. М. (обвинение — подготовка и проведение террористических актов против руководителей партии), ученый секретарь Воронянский Н. П. (диверсии), Дульнев А. Б. (контрреволюционная деятельность), заведующий проектным бюро Савич М. С. (шпионаж). Позже репрессировали почти всех руководящих работников и старших научных сотрудников института. Академик Супруненко и большинство его коллег были расстреляны, а институт по постановлению Совнаркома УССР от 5 сентября 1937 года — ликвидирован и больше не восстанавливался. Заметьте — всего через два месяца после доноса…
За время содержания под стражей от Александра Борисовича Дульнева так и не добились признания вины. А для этого, согласитесь, нужно особое мужество.
Легко догадаться, какими методами оперативники пытались заполучить покаянные слова. И тогда по постановлению Особого совещания при НКВД СССР от 5 июня 1938 года Александра Борисовича запроторили в Севжелдорлаг. Срок — 10 лет. Куда подевались схемы метро — никто не знает.
Подлинный талант инженера, как известно, проявляется в любых условиях. Скупая на похвалы администрация лагеря по своей инициативе обращается в Особое совещание с ходатайством о смягчении ему меры наказания: «Старший инженер БРИЗа Дульнев А. Б. — соавтор ценных рацпредложений, получивших хорошие отзывы правительственной комиссии… За короткий срок (он) сколотил костяк рационализаторов, давших 150 рацпредложений с экономией около 200 тыс. руб…»
По постановлению Особого совещания от 30 сентября 1942 года срок наказания Дульневу снижен на 3 года.
В 1943 году администрация лагеря обращается в Особое совещание с новым рапортом: «…работник исключительной энергии, работает, не считаясь со временем, буквально по 16 часов в сутки, заменяя собой несколько человек». В анкете на осужденного указаны его инженерные разработки, данные об их изготовлении и внедрении: путестроительный комбайн для сооружения земполотна, фрезерный погрузчик балласта, механизированная эстакада и т. д. 5 июня 1943 года Александр Борисович освобожден условно-досрочно.
После освобождения он оказался на Дальнем Востоке, о чем свидетельствует характеристика начальника управления ЖДТ Амурского строительства БАМа и строительства 500 ГУЛЖДС МВД, в которой сообщается: «В 1946 году за активное участие в строительстве железнодорожной линии Комсомольск — Совгавань (он) представлен к правительственной награде».
Все же ярлык «врага народа» держался цепко. Еще одно ходатайство — теперь уже о снятии судимости — Особое совещание при МГБ СССР 12 апреля 1947 года отклонило.
Дальнейшая судьба А. Б. Дульнева известна из заявления его жены — Кульской О. А., датированного 1956 годом и направленного в Верховный суд СССР с просьбой о реабилитации мужа. В заявлении, в частности, сообщается, что в последние годы жизни доктор технических наук Дульнев А. Б. заведовал кафедрой Хабаровского института железнодорожного транспорта. В 1953 году он умер в г. Киеве после тяжелой болезни. Со временем Александр Борисович Дульнев, как и все бывшие работники Института транспортной механики, о существовании которого мало кому известно и сейчас, реабилитированы, признаны осужденными незаконно и пострадавшими напрасно.
А проектировали действующий сегодня Киевский метрополитен, без которого жизнь столицы кажется немыслимой, совсем иные люди. Совсем в другое время. Видимо, и не подозревая о существовании совсем других проектов — хотелось бы верить, не менее точных и красивых, — которых так никто и не увидел…
http://81412.livejournal.com/55786.html
Оригинальная публикация
- Klovsky
- Мэр (городской голова)
- Сообщения: 12483
- Зарегистрирован: 05 апр 2004, 16:02
- Откуда: Localhost sweet home
- Контактная информация:
И ещё тут:
Блог історика: 1936 рік – перший проект метро Києва
http://www.bbc.com/ukrainian/society/20 ... _subway_vc
Станіслав Цалик письменник, краєзнавець
9 липня 2016
80 років тому – 9 липня 1936-го – президія Київради розглянула проект будівництва міського метрополітену. "Підземка" вважалася неодмінною складовою плану реконструкції Києва як столиці республіки.
Згаданий проект належав випускникові Московського інституту інженерів транспорту Папазову – власне, це його дипломна робота.
Зрозуміло, що на власний розсуд студент не міг взятися за "Проект Киевского метрополитена": теми дипломів заздалегідь розглядав і схвалював інститут.
Слідом за Москвою
Імовірно, дипломнику затвердили таку тему 1935 року. Саме тоді відкрився московський метрополітен – 13 станцій.
Схоже, надійшла вказівка "згори" братися за розробку "підземок" у столицях союзних республік, серед яких Київ займав, безумовно, провідне місце.
Президія Київради в цілому схвалила розглянутий проект. Принаймні в протоколі засідання відзначено, що автор "вдало підійшов до вирішення одного з питань реконструкції м. Києва і влаштування міського транспорту, а також вдало розробив окремі практичні питання схеми метрополітену".
Також "батьки міста" відзначили дипломника премією в розмірі одна тисяча рублів (п’ять тогочасних середньомісячних зарплат).
Тема спорудження в Києві метрополітену була, як то кажуть, на часі. У тому ж липні 1936-го міська газета "Більшовик" подала на першій шпальті (!) статтю "старшого наукового робітника" АН УРСР Козлова, яка називалася "Проект метрополітену в Києві".
Автор пояснював, що пасажиропотік у Києві стрімко збільшується, досягши 800 тис. людей на добу, а в деякі дні – навіть 950 тисяч.
Тобто мільйонна позначка – вже незабаром, а в десятилітній перспективі очікують 2-2,5 мільйона пасажирів на добу.
Наземний транспорт з такими обсягами не впорається. Цілком імовірною буде "перевантаженість вулиць", тобто затори. Отже, місто потребує нового транспорту.
"Таким новим транспортом в умовах Києва, – відзначає автор, – має бути метрополітен".
Поєднання з електричками
Оскільки для абсолютної більшості читачів газети "Більшовик" підземний транспорт – щось із галузі фантастики, пан Козлов наводить переконливі аргументи.
Швидкість електричного трамваю (гордість Києва!) 1935 року склала 11,3 км, а в першому кварталі 1936-го "дійшла нечуваної цифри – 13,2 км".
Натомість середня швидкість потягу метро – 30 км, тобто у 2,5-3 рази більше. "Це, – зауважив старший науковий робітник, – забезпечить додаткові резерви часу трудящих, що буде використаний для праці, відпочинку і культурних розваг".
Далі він повідомив, що проект київського метрополітену склав завідувач відділом залізничного руху Інституту транспортної механіки АН УРСР Олександр Дульнев.
І навіть більше того: цей проект уже поданий на розгляд Ради вивчення продуктивних сил при АН УРСР, яку очолює академік Олександр Шліхтер.
Щоправда, проект Олександра Дульнева охарактеризований у газеті як "поки що схематичний". Та й "підземкою" в буквальному сенсі він міг вважатися лише умовно: під землею передбачалися лише 9 км траси, а інші 41 км – наземні, накриті архітектурно прикрашеним каркас-тунелем.
У той же час розробка мала вагомі переваги – враховано напрямок пасажиропотоків, передбачені три лінії метрополітену (до речі, скільки ліній пропонував проект В. Папазова, невідомо), закладена можливість проходу по тунелях метро приміських електропоїздів, тобто пасажири з передмість можуть без проблем дістатися центру Києва.
Проект Дульнева, який розроблявся під егідою Академії наук і розглядався Радою вивчення продуктивних сил, мав шанси на втілення. Але залишився на папері. Чому?
Репресований проектувальник
Тому що справа просувалася по інстанціях неквапливо, а кривавий 1937 рік наступив швидко. Така собі пильна громадянка Федотова надіслала до Київського міськкому компартії донос.
За її словами, Інститут транспортної механіки – жахлива установа, "де провадиться контрреволюційна робота" і, яка просто тринькає народні гроші.
Докази? Будь ласка. В наукових працях інституту ігнорують термін "соціалістичний транспорт", – пишуть просто "транспорт", без "соціалістичний"!
І то ще не все. Директор інституту (до речі, академік) очолює підпільне церковне товариство, а квартиру прикрасив іконами (у ті часи ікони – компромат). Взагалі, в установі працюють якісь підозрілі особи.
От, наприклад, Олександр Дульнев. По-перше, родич наукового секретаря інституту (натяк на сімейність), а по-друге, в робочий час займається чортзна-чим, а саме: "малює схеми Київського метрополітену поза планом роботи інституту".
Зрозуміло, що звинувачення безглузді. Але 1937 року цього було достатньо, щоб зламати людям життя. З міськкому компартії донос переслали в управління НКВД з вимогою розібратися.
В інституті почалися повальні арешти. О. Дульнева ув’язнили і звинуватили у "контрреволюційній діяльності". Науковця заслали на 10 років до таборів, а плани київського метрополітену зникли невідомо куди.
"Підземку", яка відкрилася 1960 року, планували по війні вже інші люди. А довоєнну сторінку київського метрополітену бездарно знищили.
Про автора
Станіслав Цалик
Письменник, краєзнавець, сценарист, автор понад 1000 есеїв, присвячених маловідомим сторінкам історії Києва та України.
Блог історика: 1936 рік – перший проект метро Києва
http://www.bbc.com/ukrainian/society/20 ... _subway_vc
Станіслав Цалик письменник, краєзнавець
9 липня 2016
80 років тому – 9 липня 1936-го – президія Київради розглянула проект будівництва міського метрополітену. "Підземка" вважалася неодмінною складовою плану реконструкції Києва як столиці республіки.
Згаданий проект належав випускникові Московського інституту інженерів транспорту Папазову – власне, це його дипломна робота.
Зрозуміло, що на власний розсуд студент не міг взятися за "Проект Киевского метрополитена": теми дипломів заздалегідь розглядав і схвалював інститут.
Слідом за Москвою
Імовірно, дипломнику затвердили таку тему 1935 року. Саме тоді відкрився московський метрополітен – 13 станцій.
Схоже, надійшла вказівка "згори" братися за розробку "підземок" у столицях союзних республік, серед яких Київ займав, безумовно, провідне місце.
Президія Київради в цілому схвалила розглянутий проект. Принаймні в протоколі засідання відзначено, що автор "вдало підійшов до вирішення одного з питань реконструкції м. Києва і влаштування міського транспорту, а також вдало розробив окремі практичні питання схеми метрополітену".
Також "батьки міста" відзначили дипломника премією в розмірі одна тисяча рублів (п’ять тогочасних середньомісячних зарплат).
Тема спорудження в Києві метрополітену була, як то кажуть, на часі. У тому ж липні 1936-го міська газета "Більшовик" подала на першій шпальті (!) статтю "старшого наукового робітника" АН УРСР Козлова, яка називалася "Проект метрополітену в Києві".
Автор пояснював, що пасажиропотік у Києві стрімко збільшується, досягши 800 тис. людей на добу, а в деякі дні – навіть 950 тисяч.
Тобто мільйонна позначка – вже незабаром, а в десятилітній перспективі очікують 2-2,5 мільйона пасажирів на добу.
Наземний транспорт з такими обсягами не впорається. Цілком імовірною буде "перевантаженість вулиць", тобто затори. Отже, місто потребує нового транспорту.
"Таким новим транспортом в умовах Києва, – відзначає автор, – має бути метрополітен".
Поєднання з електричками
Оскільки для абсолютної більшості читачів газети "Більшовик" підземний транспорт – щось із галузі фантастики, пан Козлов наводить переконливі аргументи.
Швидкість електричного трамваю (гордість Києва!) 1935 року склала 11,3 км, а в першому кварталі 1936-го "дійшла нечуваної цифри – 13,2 км".
Натомість середня швидкість потягу метро – 30 км, тобто у 2,5-3 рази більше. "Це, – зауважив старший науковий робітник, – забезпечить додаткові резерви часу трудящих, що буде використаний для праці, відпочинку і культурних розваг".
Далі він повідомив, що проект київського метрополітену склав завідувач відділом залізничного руху Інституту транспортної механіки АН УРСР Олександр Дульнев.
І навіть більше того: цей проект уже поданий на розгляд Ради вивчення продуктивних сил при АН УРСР, яку очолює академік Олександр Шліхтер.
Щоправда, проект Олександра Дульнева охарактеризований у газеті як "поки що схематичний". Та й "підземкою" в буквальному сенсі він міг вважатися лише умовно: під землею передбачалися лише 9 км траси, а інші 41 км – наземні, накриті архітектурно прикрашеним каркас-тунелем.
У той же час розробка мала вагомі переваги – враховано напрямок пасажиропотоків, передбачені три лінії метрополітену (до речі, скільки ліній пропонував проект В. Папазова, невідомо), закладена можливість проходу по тунелях метро приміських електропоїздів, тобто пасажири з передмість можуть без проблем дістатися центру Києва.
Проект Дульнева, який розроблявся під егідою Академії наук і розглядався Радою вивчення продуктивних сил, мав шанси на втілення. Але залишився на папері. Чому?
Репресований проектувальник
Тому що справа просувалася по інстанціях неквапливо, а кривавий 1937 рік наступив швидко. Така собі пильна громадянка Федотова надіслала до Київського міськкому компартії донос.
За її словами, Інститут транспортної механіки – жахлива установа, "де провадиться контрреволюційна робота" і, яка просто тринькає народні гроші.
Докази? Будь ласка. В наукових працях інституту ігнорують термін "соціалістичний транспорт", – пишуть просто "транспорт", без "соціалістичний"!
І то ще не все. Директор інституту (до речі, академік) очолює підпільне церковне товариство, а квартиру прикрасив іконами (у ті часи ікони – компромат). Взагалі, в установі працюють якісь підозрілі особи.
От, наприклад, Олександр Дульнев. По-перше, родич наукового секретаря інституту (натяк на сімейність), а по-друге, в робочий час займається чортзна-чим, а саме: "малює схеми Київського метрополітену поза планом роботи інституту".
Зрозуміло, що звинувачення безглузді. Але 1937 року цього було достатньо, щоб зламати людям життя. З міськкому компартії донос переслали в управління НКВД з вимогою розібратися.
В інституті почалися повальні арешти. О. Дульнева ув’язнили і звинуватили у "контрреволюційній діяльності". Науковця заслали на 10 років до таборів, а плани київського метрополітену зникли невідомо куди.
"Підземку", яка відкрилася 1960 року, планували по війні вже інші люди. А довоєнну сторінку київського метрополітену бездарно знищили.
Про автора
Станіслав Цалик
Письменник, краєзнавець, сценарист, автор понад 1000 есеїв, присвячених маловідомим сторінкам історії Києва та України.
*Станція "Мечникова". Вихід до магазину "Киянка".
Закинутий навколометро- та залізничний сайт
Закинутий навколометро- та залізничний сайт
- Klovsky
- Мэр (городской голова)
- Сообщения: 12483
- Зарегистрирован: 05 апр 2004, 16:02
- Откуда: Localhost sweet home
- Контактная информация:
Про открытие метро:
Блог історика: 1960 рік. Як у Києві відкривали метро
http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015 ... o_blog_she
Станіслав Цалик письменник, краєзнавець
6 листопада 2015
55 років тому – 6 листопада 1960 року – в Києві відкрилася перша в Україні підземка. Подія знаменна, адже йшлося про новий вид громадського транспорту, ще й швидкісний.
Урочистий мітинг був на станції "Хрещатик". Уперше за всю історію України її керівництво "зникло" з поверхні землі. Разом із вождями завітали до підземного міста керівники Києва, Академії наук, творчих спілок, вищих навчальних закладів, а також передовики виробництва, журналісти і, звісно, самі метробудівці.
Зі спеціально встановленої трибуни пролунали вітальні промови, далі – перерізання червоної стрічки і перша поїздка присутніх у новеньких вагонах Митищинського заводу. Найперший потяг вів машиніст Іван Виноградов.
Протягом наступного тижня метрополітен функціонував у екскурсійному режимі. Туди пускали лише групи від підприємств або навчальних закладів за попередньо затвердженими списками. Огляд підземки і катання у тривагонному потязі були безкоштовні.
Більшість екскурсантів спускалися під землю вперше. Для цього їм знадобилася не лише сміливість (а раптом стеля обвалиться?), але й спритність. Адже не так просто ступити на стрічку ескалатора і не впасти. Треба ще встояти на сходинці, тримаючись за гумовий поручень, який… рухається повільніше ескалатора! Внизу деякі екскурсанти, побачивши, що ескалатор не зупинятиметься, попросту зістрибували з нього.
Тепер можна помилуватися красивими інтер’єрами станції. Та не лови ґав! Одна жіночка зазівалася й не встигла до вагона, в який увійшли її колеги. Двері зачинилися, потяг рушив… Бідолаха у відчаї спустилася на рейки й побігла в тунель навздогін. Рух наступних потягів зупинили. За "туристкою" кинулися міліціонери і хвилин за п'ятнадцять-двадцять повернули її назад.
Ті, кому не пощастило відвідати метро безкоштовно, знайомилися з новинкою вже за 50 копійок. Саме стільки коштував проїзд з 12 листопада, коли підземка почала працювати у звичайному режимі. Пасажири купували в касі талончики, які контролери гасили вручну.
З 1 січня 1961 року, після десятикратної деномінації радянського рубля, вартість проїзду склала 5 копійок. Така ціна зберігалася протягом 30 років – до квітня 1991-го. Метро працювало від шостої ранку до першої години ночі.
У вересні 1961-го пасажирів зустріли не контролери, а турнікети. Замість талончика тепер кидаєш у щілину мідну п'ятикопійкову монету і проходиш. Не маєш "п’ятачка" – розміняй у касі. Клопоту в касирок поменшало 1962 року, коли у вестибулях станцій встановили автомати для розміну 10, 15 і 20 копійок.
Image copyright Stanislav Tsalyk
Радянські газети подали відкриття київського метрополітену як визначний успіх на шляху до комунізму. Проте уважний читач навіть тогочасної цензурованої преси міг би помітити дещо інше.
Наприклад, у жовтні 1945-го газета "Київська правда" оприлюднила плани уряду: "В 1950 році в Києві буде збудовано першу чергу метро – два діаметри, що перетинаючись, сполучають Святошино з Дарницею, Деміївку з Подолом — всього 30,5 кілометра". І де та підземка 1950 року? Насправді ж її відкрили 10 роками пізніше, і не дві лінії, а лише одну, та й ту частково. Замість обіцяних 30,5 кілометрів здали в експлуатацію 5,2 км – ділянку від "Вокзальної" до "Дніпра".
З іншого боку, київські будівельники вирішували унікальні проблеми. Наприклад, як доставити пасажирів на платформу "Арсенальної", глибина якої 105,5 метрів? У світі немає таких глибоких станцій. Зробити довжелезний ескалатор – нереально. Виникла ідея встановити, як у Лондоні, ліфт на 130 осіб. Проте поломка такого підйомника паралізує станцію. Обрали варіант – два ескалатори і вестибюль, що їх з’єднує.
Але як монтувати проміжний вестибуль на глибині 50 метрів? Вирішили зібрати його на поверхні, а тоді залізобетонний моноліт вагою 3,5 тисячі тонн (будівельники жартували: "стаканчик") повільно опускати під землю. Зробили для цього спеціальну шахту. Щодоби "стаканчик" опускався під власною вагою на метр, і за 50 діб дістався необхідної глибини. Такий маневр українці здійснили першими у світі. Довжина ескалаторів "Арсенальної" (понад 65 метрів кожен!) теж рекордна – вони найдовші в світі.
Для киян і гостей міста підземка залишається найшвидшим видом транспорту. Ось чому столичний метрополітен за напруженістю пасажиропотоку посідає нині 24 місце у світі. В годину пік це відчувається особливо.
Натомість є і чим пишатися: 2013 року британська газета Daily Telegraph внесла "Золоті ворота" до списку 22 найкрасивіших на планеті станцій метро.
Фото - за посиланням
http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015 ... o_blog_she
Блог історика: 1960 рік. Як у Києві відкривали метро
http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015 ... o_blog_she
Станіслав Цалик письменник, краєзнавець
6 листопада 2015
55 років тому – 6 листопада 1960 року – в Києві відкрилася перша в Україні підземка. Подія знаменна, адже йшлося про новий вид громадського транспорту, ще й швидкісний.
Урочистий мітинг був на станції "Хрещатик". Уперше за всю історію України її керівництво "зникло" з поверхні землі. Разом із вождями завітали до підземного міста керівники Києва, Академії наук, творчих спілок, вищих навчальних закладів, а також передовики виробництва, журналісти і, звісно, самі метробудівці.
Зі спеціально встановленої трибуни пролунали вітальні промови, далі – перерізання червоної стрічки і перша поїздка присутніх у новеньких вагонах Митищинського заводу. Найперший потяг вів машиніст Іван Виноградов.
Протягом наступного тижня метрополітен функціонував у екскурсійному режимі. Туди пускали лише групи від підприємств або навчальних закладів за попередньо затвердженими списками. Огляд підземки і катання у тривагонному потязі були безкоштовні.
Більшість екскурсантів спускалися під землю вперше. Для цього їм знадобилася не лише сміливість (а раптом стеля обвалиться?), але й спритність. Адже не так просто ступити на стрічку ескалатора і не впасти. Треба ще встояти на сходинці, тримаючись за гумовий поручень, який… рухається повільніше ескалатора! Внизу деякі екскурсанти, побачивши, що ескалатор не зупинятиметься, попросту зістрибували з нього.
Тепер можна помилуватися красивими інтер’єрами станції. Та не лови ґав! Одна жіночка зазівалася й не встигла до вагона, в який увійшли її колеги. Двері зачинилися, потяг рушив… Бідолаха у відчаї спустилася на рейки й побігла в тунель навздогін. Рух наступних потягів зупинили. За "туристкою" кинулися міліціонери і хвилин за п'ятнадцять-двадцять повернули її назад.
Ті, кому не пощастило відвідати метро безкоштовно, знайомилися з новинкою вже за 50 копійок. Саме стільки коштував проїзд з 12 листопада, коли підземка почала працювати у звичайному режимі. Пасажири купували в касі талончики, які контролери гасили вручну.
З 1 січня 1961 року, після десятикратної деномінації радянського рубля, вартість проїзду склала 5 копійок. Така ціна зберігалася протягом 30 років – до квітня 1991-го. Метро працювало від шостої ранку до першої години ночі.
У вересні 1961-го пасажирів зустріли не контролери, а турнікети. Замість талончика тепер кидаєш у щілину мідну п'ятикопійкову монету і проходиш. Не маєш "п’ятачка" – розміняй у касі. Клопоту в касирок поменшало 1962 року, коли у вестибулях станцій встановили автомати для розміну 10, 15 і 20 копійок.
Image copyright Stanislav Tsalyk
Радянські газети подали відкриття київського метрополітену як визначний успіх на шляху до комунізму. Проте уважний читач навіть тогочасної цензурованої преси міг би помітити дещо інше.
Наприклад, у жовтні 1945-го газета "Київська правда" оприлюднила плани уряду: "В 1950 році в Києві буде збудовано першу чергу метро – два діаметри, що перетинаючись, сполучають Святошино з Дарницею, Деміївку з Подолом — всього 30,5 кілометра". І де та підземка 1950 року? Насправді ж її відкрили 10 роками пізніше, і не дві лінії, а лише одну, та й ту частково. Замість обіцяних 30,5 кілометрів здали в експлуатацію 5,2 км – ділянку від "Вокзальної" до "Дніпра".
З іншого боку, київські будівельники вирішували унікальні проблеми. Наприклад, як доставити пасажирів на платформу "Арсенальної", глибина якої 105,5 метрів? У світі немає таких глибоких станцій. Зробити довжелезний ескалатор – нереально. Виникла ідея встановити, як у Лондоні, ліфт на 130 осіб. Проте поломка такого підйомника паралізує станцію. Обрали варіант – два ескалатори і вестибюль, що їх з’єднує.
Але як монтувати проміжний вестибуль на глибині 50 метрів? Вирішили зібрати його на поверхні, а тоді залізобетонний моноліт вагою 3,5 тисячі тонн (будівельники жартували: "стаканчик") повільно опускати під землю. Зробили для цього спеціальну шахту. Щодоби "стаканчик" опускався під власною вагою на метр, і за 50 діб дістався необхідної глибини. Такий маневр українці здійснили першими у світі. Довжина ескалаторів "Арсенальної" (понад 65 метрів кожен!) теж рекордна – вони найдовші в світі.
Для киян і гостей міста підземка залишається найшвидшим видом транспорту. Ось чому столичний метрополітен за напруженістю пасажиропотоку посідає нині 24 місце у світі. В годину пік це відчувається особливо.
Натомість є і чим пишатися: 2013 року британська газета Daily Telegraph внесла "Золоті ворота" до списку 22 найкрасивіших на планеті станцій метро.
Фото - за посиланням
http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015 ... o_blog_she
*Станція "Мечникова". Вихід до магазину "Киянка".
Закинутий навколометро- та залізничний сайт
Закинутий навколометро- та залізничний сайт
Угу, на четвертой странице. Поскольку Цалику лень было дочитать пост в жж до конца (не говоря о том, чтобы сходить в библиотеку, посмотреть газету вживую), он обвинил памятник, который неправильно сделал фотоколлажУ тому ж липні 1936-го міська газета "Більшовик" подала на першій шпальті (!) статтю "старшого наукового робітника" АН УРСР Козлова, яка називалася "Проект метрополітену в Києві".
В СССР панов нет!пан Козлов
Если сочинять исторические эссе не выходя из дому, то таки не, невидомо. Трясти надо!© (Сам Папазов расказал, но поскольку памятник не вывалил статью в нет, то Цалику невидомо)до речі, скільки ліній пропонував проект В. Папазова, невідомо
повбивавбиавтор понад 1000 есеїв