Реклама в метрополитене

[AMY]

или аллергия на оракал

Аллергия на мусор на стенах/окнах

[Metro Post]

На Святошинско-Броварской ветке постоянно вижу не работающие мониторы в вагонах. Для меня они удобны тем, что когда спешишь на работу, можно ориентироваться по времени, в левом нижнем углу. Значит ли это, что реклама на них не эффективна и всему этому делу пришел кирдык? Или причина в судах-пересудах, о которых писали выше.

[NickElrond]

Скорее всего причина проста: не работают мониторы

[Анатолий]

Ждём ответа от Мониторщика_ТЧ-1...

[sashman]

Это значит, что
(а) что-то накрылось и мониторы выключены до заезда в депо, или
(б) что-то накрылось и состав давно катается в таком состоянии т.к. рекламоконтора жлобится решать глобальные проблемы, см. соотв. тему.

[мониторщик_тч1]

Анатолий, мониторы не работают потому что есть некоторые технические нюансы на стороне КМ.

[Анатолий]

Анатолий, мониторы не работают потому что есть некоторые технические нюансы на стороне КМ.

А рекламные агенства не возмущаются?

[tov_tob]

Анатолий, мониторы не работают потому что есть некоторые технические нюансы на стороне КМ.

А исправных мониторов в необходимом количестве уже есть на все составы?

[Анатолий]

А исправных мониторов в необходимом количестве уже есть на все составы?

А в гарантийных вагонах можно устанавливать ВИС?

[sashman]

БЭНЦы массово горят?

[мониторщик_тч1]

А рекламные агенства не возмущаются?
А в гарантийных вагонах можно устанавливать ВИС?

Не могу знать так как общение с рекламодателями ко мне не относится.
В гарантийных вагонах можно устанавливать ВИС. Вот только когда это случится мне неизвестно.

А исправных мониторов в необходимом количестве уже есть на все составы?

Конечно нет. Что то заменяется на б/у, что то ремонтируется.

БЭНЦы массово горят?

Горят. Но это уже совсем другая история...

[Алексис]

А Вам реклама в вагонах "строить и жить помогает"?

Кое в и чем помогает. Иногда даже нахожу полезную информацию (sic!)

[Metro Post]

Кое в и чем помогает. Иногда даже нахожу полезную информацию (sic!)

Вы прямо находка для агентств. Вот как они об этом пишут: «Люди привыкли смотреть телевизор и реклама на мониторах в метро умело этим пользуется».

[Klovsky]

Кроме того, оказывается, ТОВ «Транс-Медіа» судится с КГГА с целью "скасувати розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №838 від 21.05.2012 року «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві»" http://forum.metropoliten.kiev.ua/viewt ... 882#207882

Транс-медіа суд проиграло, но умудрилось выиграть сражение по сути.

Первая инстанция:

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28655393

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м.Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 листопада 2012 року № 2а-13397/12/2670



Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Добрянської Я.І. розглянув, відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України, в порядку письмового провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Медіа»до відповідача Київської міської державної адміністрації проскасування нормативно-правового акта в частині

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:


Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Медіа»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Київської міської державної адміністрації про скасування нормативно-правового акта в частині.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 03.10.2012 р. суддею Добрянською Я.І. було відкрито провадження у справі № 2а-13397/12/2670 та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 06.11.2012 р. було прийнято рішення про розгляд адміністративної справи № 2а-13397/12/2670 в порядку письмового провадження без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Позовні вимоги заявлені про скасування нормативно-правового акта в частині, а саме п. 17 Додатку 3 до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва, затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838.

Позов вмотивовано тим, що оскаржуваний в частині нормативно-правовий акт був прийнятий відповідачем всупереч положенням ст.ст. 7, 9, 12 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».

Відповідачем були подані письмові заперечення на позовну заяву, в яких відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю, оскільки при прийнятті оскаржуваного в частині нормативно-правового акта відповідач діяв виключно на підставі положень чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін в минулих судових засіданнях, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -


ВСТАНОВИВ:


21.05.2012 року Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києва»затверджено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальні власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва.

Вказане Розпорядження було опубліковано 31.08.2012 року в газеті «Хрещатик»№ 67 (1086).

Як вбачається з матеріалів справи, 06.06.2003 року між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та Дочірнім підприємством «Гарант-АДВ»було укладено Договір про організацію рекламно-інформаційної діяльності, відповідно до якого компанія позивача отримала переважне право на здійснення рекламно-інформаційної діяльності шляхом розміщення медіа-продукції на інформаційних носіях компанії, засоби візуального відображення яких розташовані на стелях вагонів рухомого складу Київського метрополітену.

Відповідно до Статуту ТОВ «Транс-Медіа», позивач є правонаступником всіх прав та обов'язків ТОВ «Гарант-АДВ», яке в свою чергу є правонаступником всіх прав та обов'язків ДП «Гарант-АДВ».

Відповідно до п. 3.1 вказаного Договору, позивач здійснює платежі за договором відповідно до Спільного наказу № 5/1-ц Комітету транспорту Київської міської державної адміністрації та Управління з питань цінової політики Київської міської державної адміністрації від 27.01.2000 року в розмірі 15,60 грн. за 1 кв.м. площі відображаючої поверхні засобів візуального зображення, в т.ч. ПДВ в сумі 2,60 грн.

Згідно п. 3.2 Договору, сума платежів може бути переглянута за таких підстав: зокрема, зміни тарифів.

Відповідно до додаткової угоди № 9 від 15 жовтня 2008 року, за розташування Інформаційних носіїв у вагонах рухомого складу Київського метрополітену ТОВ «Транс-Медіа»здійснювала щомісячні платежі із розрахунку 4,50 грн. з ПДВ за одиницю, без ПДВ 3,75 грн., загальна кількість встановлених рк-моніторів - 3514 одиниць).

Листом від 14.09.2012 року № 11-03/1066 КП «Київський метрополітен»направило позивачу для підписання проект угоди, відповідно до якої передбачалось збільшення зазначених платежів до 42 грн. з ПДВ за одиницю в місяць. При цьому, в проекті зазначеної угоди КП «Київський метрополітен»послався на Розпорядження КМДА № 838 від 21.05.2012 року.

Як вбачається з оскаржуваного Розпорядження, відповідно до п. 17 Додатку 3 «Базових тарифів, що відповідають видам рекламних засобів/рекламоносіїв, які розміщуються на території та зовнішній і внутрішній поверхнях вагонів метрополітену», за електронний інформаційний носій, розміщений всередині вагону, встановлено тариф в розмірі 35 грн. за одиницю.

Вважаючи зазначене Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 року № 838 в частині п. 17 Додатку № 3 таким, що порушує вимоги чинного законодавства, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Проаналізувавши матеріали справи, та дослідивши всі необхідні докази у справі, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, зважаючи на наступне.

Статтею 140 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Згідно положень ст. 143 Конституції України, територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування вирішують питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Стаття 144 Конституції України встановлює, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно змісту ст. 8 Господарського кодексу України (далі - ГКУ), рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

Згідно ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл. селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Підпунктом 2 п. «а»ст. 28 цього ж закону встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення. які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

Стаття 632 Цивільного кодексу України (далі - ЦКУ) встановлює, що у випадках. встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Пунктом 2.4 Рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253 «Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві», Виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) було зобов'язано затвердити порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва.

Оскаржуване розпорядження (як зазначено в його преамбулі) прийнято відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 16, 17, 18 Закону України «Про рекламу», пункту 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. № 2067, постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 р. № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731», підпункту 2.4 пункту 2 рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253 «Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві», пункту 1 рішення Київської міської ради від 26.01.2012 р. № 20/7357 «Про затвердження Концепції розвитку зовнішньої реклами в місті Києві», з метою упорядкування розміщення реклами та в межах функцій органу місцевого самоврядування.

Таким чином встановлення порядку визначення розміру плати за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва є власним самоврядним повноваженням виконавчих органів місцевих рад згідно положень чинного законодавства України.

Оскаржуване позивачем Розпорядження не змінює і не скасовує будь-яких норм конкретних законодавчих актів чи правових актів в цілому, не є неправомірним обмеженням конкуренції, а лише у відповідності до наданих законом прав та повноважень визначає розмір плати за розміщення реклами. При цьому будь-які обмеження щодо розміщення реклами не передбачені.

Так, оскаржуване розпорядження прийняте на виконання обов'язкового для відповідача рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253.

Зважаючи на викладене суд приходить до висновку, що оскаржуване розпорядження № 383, а зокрема і п. 17 Додатку 3 до Порядку, прийняті законних підставах, в межах самоврядних повноважень органу місцевого самоврядування та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України, з урахуванням усіх обставин, що мали значення для прийняття оскаржуваного розпорядження.

Як підтверджується наявними матеріалами справи, проект оскаржуваного розпорядження розроблявся у відповідності до Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), затвердженого Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 29.10.2002 р. № 1970, Управлінням цінової політики відповідача, та пройшов погодження у всіх структурних підрозділах, до компетенції який належить регульоване оскаржуваним розпорядженням питання.

У відповідності до вимог ст.ст. 9 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», проект розпорядження «Про затвердження Порядку визначення розмірів плати за розміщення реклами в м. Києві»26.12.2011 р. був розміщений на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет на сторінці http://kmv.gov.ua/rpolicyprj.html.

Вказана сторінка на час оприлюднення проекту оскаржуваного розпорядження була дійсна до 08.05.2012 р., та в подальшому, у зв'язку із запуском нової версії офіційної сторінки Київської міської влади її назва та шлях доступу були змінені на http://kievsity.gov.ua.

Зважаючи на викладене, доводи позивача про відсутність офіційного оприлюднення проекту оскаржуваного розпорядження не відповідають дійсності.

Роздруківки зі сторінок сайту відповідача, які наводить позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, зроблені 26.09.2012 р., з чого вбачається, що в новій версії сайту відповідача відсутня інформація про оприлюднення проектів регуляторних актів, які розміщувались 9 місяців тому.

В повідомленні про оприлюднення проекту регуляторного акту (проекту оскаржуваного розпорядження) вказувалось, що зауваження та пропозиції від юридичних та фізичних осіб проймаються протягом двох місяців з дня оприлюднення проекту регуляторного акту, тобто до 26.02.2012 р.

Разом із повідомленням публікувався зміст проекту регуляторного акту, текст самого проекту, та аналіз регуляторного впливу.

Таким чином судом вбачається, що порушень вимог ст.ст. 7, 9, 12 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності»всупереч твердженням позивача, відповідачем допущено не було.

Також, згідно висновку Головного управління юстиції у м. Києві № 5641/0/11-12 від 02.04.2012 р., проект оскаржуваного розпорядження відповідав Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Київське міське територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом від 26.05.2012 р. за № 26-05/2214 також повідомило, що не має зауважень до проекту оскаржуваного розпорядження та погодило його.

Згідно п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 03.10.1992 р. № 493/92, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Однак ця вимога не стосується актів виконавчих органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п. 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають неперсоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться.

Так, Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 року № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві», згідно вимог чинного законодавства було зареєстровано в Головному управління юстиції у м. Києві 12.06.2012 р. за № 40/957, тобто є таким, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства України та прийнятим у належному порядку.

Оскаржуване розпорядження, у відповідності до ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», було оприлюднене в офіційному друкованому органі Київської міської влади - в № 67 (1086) газети «Хрещатик»від 31.08.2012 р.

Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.08.2012 р. № 1478 «Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838»зареєстровано в Головному управлінні юстиції у місті Києві 29.08.2012 р. за № 56/973, та також було оприлюднене в офіційному друкованому органі Київської міської влади - в № 67 (1086) газети «Хрещатик»від 31.08.2012 р.

З наведеного вище вбачається, що оскаржуване розпорядження було розроблене, прийняте та оприлюднене у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Стаття 24 ГКУ встановлює, що управління господарською діяльністю у комунальному секторі економіки здійснюється через систему організаційно-господарських повноважень територіальних громад та органів місцевого самоврядування щодо суб'єктів господарювання, які належать до комунального сектора економіки і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Правовий статус окремого суб'єкта господарювання у комунальному секторі економіки визначається уповноваженими органами управління відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів. Відносини органів управління між зазначеними суб'єктами у випадках, передбачених законом, можуть здійснюватися на договірних засадах.

Суб'єктами господарювання комунального сектора економіки є суб'єкти, що діють на основі лише комунальної власності, а також суб'єкти, у статутному капіталі яких частка комунальної власності перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує органам місцевого самоврядування право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів.

Згідно ст. 78 ГКУ, комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління.

Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.

Стаття 327 ЦКУ встановлює, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

Згідно п. 1.1 Статуту Комунального підприємства «Київський метрополітен», затвердженого розпорядженням Київської міської державної адміністрації 15.02.1999 р. № 204, Комунальне підприємство «Київський метрополітен»належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва на підставі розпоряджень Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 р. № 464-Р та Київської міської державної адміністрації від 28.10.1998 р. № 2155 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва»і підпорядковано Головному управлінню транспорту та зв'язку виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).

Виходячи з викладеного вище, все майно, що перебуває в оперативному управлінні чи господарському віддані Комунального підприємства «Київський метрополітен»є комунальною власністю територіальної громади м. Києва, повноваження власника по відношенню до цього майна здійснює виконавчий орган місцевої ради - виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація).

Отже, всупереч твердженням позивача, КП «Київський метрополітен»не уповноважений самостійно (в рамках господарського договору) регулювати та встановлювати розмір плати за розміщення реклами у (на) рухомому складі Київського метрополітену.

Суд також зауважує, що в даному випадку не ставиться під сумнів дійсність договору № 80-Упр (ДП)-03 від 06.06.2003 р., укладеного між позивачем та КП «Київський метрополітен», проте суд зауважує, що умови будь-яких договірних відносини не можуть суперечити вимогам чинного законодавства.

Згідно положень ч. 4 ст. 11 ЦКУ, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Частиною 2 ст. 144 ГКУ встановлено, що майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Частиною 5 ст. 180 ГКУ встановлено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 189 ГКУ, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Стаття 632 ЦКУ встановлює, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, а у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 1 ст. 651 ЦКУ, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦКУ, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень п. 4 ст. 652 ЦКУ, зміна договору у зв'язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Згідно п.п. 2 п. «а»ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

З викладеного вище випливає, що посилання позивача на те, що п. 17 Додатку 3 до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва, затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838 має бути скасованим виключно з тієї підстави, що договір № 80-Упр (ДП)-03 від 06.06.2003 р., укладений між позивачем та КП «Київський метрополітен», є чинним до закінчення строку його дії, та відповідно оплата послуг за таким договором може змінюватися за домовленістю сторін, або за рішенням суду.

Стаття 15 Цивільного кодексу України встановлює, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно положень ч. 2 ст. 21 ЦКУ, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

У відповідності до положень ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування можуть бути визнаними незаконними лише з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України, проте як в матеріалах справи відсутні будь-які докази порушення відповідачем законодавства України при прийнятті оспорюваного в частині нормативно-правового акта.

Зважаючи на викладене в сукупності, наявні у матеріалах справи докази, та норми чинного законодавства, суд приходить до висновку, що в даному випадку дії відповідача були обґрунтовані та здійснювались на підставі положень чинного законодавства, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, та своєчасно, а отже у задоволенні позовних вимог позивачу слід відмовити в повному обсязі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити також наступне.

Пунктом 4 Рішення Київської міської ради від 22 вересня 2011 року № 37/6253 «Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві»встановлено, що договори на розміщення реклами в місті Києві (зовнішньої реклами, реклами на транспорті комунальної власності та реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності, укладені до набрання чинності цим рішенням, є чинними до закінчення строку дії, зазначеного в таких договорах.

Зважаючи на таке, а також враховуючи те, що Договір про організацію рекламно-інформаційної діяльності від 06.06.2003 року, укладений між ТОВ «Транс-медіа»та КП «Київський метрополітен», не передбачає зміни ціни в односторонньому порядку у випадку зміни розміру плати за розміщення реклами на транспорті, то відповідно спірне Розпорядження КМДА від 21.05.2012 року № 838 не порушує права позивача, оскільки не є автоматичною та безумовною підставою для зміни ціни договору, а є саме обов'язковою передумовою для проведення між сторонами договірних відносин відповідних переговорів з приводу питання щодо внесення змін до умов Договору, у відповідності до вимог чинного законодавства.

Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно з ч.3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийняття ним оскаржуваного в частині нормативно-правового акта, проте як позивач не надав суду допустимих доказів щодо протиправності прийняття відповідачем оскаржуваного в частині нормативно-правового акта, зважаючи на що, суд дійшов висновку, про відмову в задоволені позовних вимог в повному обсязі.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, та керуючись ст.ст. 2, 71, 86, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд м. Києва, -


ПОСТАНОВИВ:


1. В адміністративному позові відмовити повністю.


Строк і порядок набрання судовим рішенням законної сили встановлені у статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.


Суддя: Я.І. Добрянська


Дата складання та підписання в повному обсязі постанови 30.11.2012 р.

Т.е., до оконачания срока действия договора (31.12.2034) стороны могут проводить сколь угодно много переговоров. Но автоматически увеличить действующий по договору тариф с помощью распоряжения КГГА не удалось, что подтверджено судом. А это и надо было Транс-медиа и их коллегам, чтобы тыкать данное решение во всех судах с КП КМ.

Апелляция подтвердила решение суда первой инстанции.

http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/29259706

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13397/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Добрянська Я.І. Суддя-доповідач: Грибан І.О.


У Х В А Л А

Іменем України


07 лютого 2013 року м. Київ


Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:


Головуючий-суддя Грибан І.О.

судді Беспалов О.О., Парінов А.Б.

за участі :

секретар с/з Печенюк Р.В.


розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Медіа» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2012 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Медіа» до Київської міської державної адміністрації про скасування нормативно-правового акта в частині -

В С Т А Н О В И В :

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Транс-Медіа»звернувся в Окружний адміністративний суд міста Києва з позовом до відповідача Київської міської державної адміністрації про скасування нормативно-правового акта в частині, а саме п. 17 Додатку 3 до Порядку визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва, затвердженого Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2012 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

На розгляд справи в апеляційному порядку сторони, належним чином повідомлені не з'явилися. Колегія суддів, враховуючи, що в матеріалах справи міститься достатньо доказів для з'ясування всіх обставин, вважає за можливе здійснювати розгляд справи у відсутності сторін.

В зв'язку з неявкою сторін, на підставі ч.1 ст.41 КАС України фіксування судового процесу технічними засобами не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, колегія суддів, приходить до висновку про відсутність підстав до задоволення апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції, 21.05.2012 року Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києва»затверджено Порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальні власності територіальної громади міста Києва, зокрема, повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах жилих будинків комунальної власності міста Києва.

Вказане Розпорядження було опубліковано 31.08.2012 року в газеті «Хрещатик» № 67 (1086).

Відповідно до п. 17 Додатку 3 «Базових тарифів, що відповідають видам рекламних засобів/рекламоносіїв, які розміщуються на території та зовнішній і внутрішній поверхнях вагонів метрополітену»оскаржуваного Розпорядження, за електронний інформаційний носій, розміщений всередині вагону, встановлено тариф в розмірі 35 грн. за одиницю.

Вважаючи зазначене Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 року № 838 в частині п. 17 Додатку № 3 таким, що порушує вимоги чинного законодавства, позивач оскаржив його в судовому порядку до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції вказував на те, що оскаржуване розпорядження прийнято відповідачем в межах своє компетенції з дотриманням визначеної законодавством процедури; не суперечить вимогам Законів, яким регулюються спірні правовідносини та не порушує охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися та звертає увагу на наступне.

Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів місцевого самоврядування визначаються статтею 171 КАС України, згідно якої суд може визнати нормативно-правовий акт незаконним чи таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, повністю або в окремій його частині.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняття відповідного акта та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл. селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Підпунктом 2 п. «а»ст. 28 цього ж закону встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг), транспортні та інші послуги.

З матеріалів справи вбачається, що Пунктом 2.4 Рішення Київської міської ради від 22.09.2011 року № 37/6253 «Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві», Виконавчий орган Київської міської ради (Київську міську державну адміністрацію) було зобов'язано затвердити порядок визначення розміру плати за тимчасове користування місцями для розташування рекламних засобів зовнішньої реклами, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва, зокрема повноваження з управління якими здійснюють районні в місті Києві державні адміністрації, за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва, а також за розміщення реклами в ліфтах житлових будинків комунальної власності міста Києва.

Отже, оскаржуване розпорядження (як зазначено в його преамбулі) прийнято відповідно до статті 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 16, 17, 18 Закону України «Про рекламу», пункту 32 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. № 2067, постанови Кабінету Міністрів України від 01.08.2011 р. № 833 «Про внесення зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 р. № 731», підпункту 2.4 пункту 2 рішення Київської міської ради від 22.09.2011 № 37/6253 «Про затвердження Порядку розміщення реклами в м. Києві», пункту 1 рішення Київської міської ради від 26.01.2012 р. № 20/7357 «Про затвердження Концепції розвитку зовнішньої реклами в місті Києві», з метою упорядкування розміщення реклами та в межах функцій органу місцевого самоврядування.

Таким чином встановлення порядку визначення розміру плати за розміщення реклами на транспорті комунальної власності міста Києва є власним самоврядним повноваженням виконавчих органів місцевих рад згідно положень чинного законодавства України.

Оскаржуване позивачем Розпорядження не змінює і не скасовує будь-яких норм конкретних законодавчих актів чи правових актів в цілому, не є неправомірним обмеженням конкуренції, а лише у відповідності до наданих законом прав та повноважень визначає розмір плати за розміщення реклами. При цьому будь-які обмеження щодо розміщення реклами не передбачені.

Судом першої інстанції також встановлено, що проект оскаржуваного розпорядження розроблявся у відповідності до Регламенту виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Управлінням цінової політики відповідача, та пройшов погодження у всіх структурних підрозділах, до компетенції який належить регульоване оскаржуваним розпорядженням питання.

Також, у відповідності до вимог ст.ст. 9 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», проект розпорядження «Про затвердження Порядку визначення розмірів плати за розміщення реклами в м. Києві» 26.12.2011 р. був розміщений на офіційній сторінці розробника проекту регуляторного акта в мережі Інтернет на сторінці http://kmv.gov.ua/rpolicyprj.html.

Суд першої інстанції проаналізував докази надані позивачем, зокрема роздруківки зі сторінок сайту відповідача, зроблені 26.09.2012 р., і дійшов обґрунтованого висновку, що доводи позивача про відсутність офіційного оприлюднення проекту оскаржуваного розпорядження не відповідають дійсності.

З матеріалів справи вбачається, що разом із повідомленням публікувався зміст проекту регуляторного акту, текст самого проекту, та аналіз регуляторного впливу.

В повідомленні про оприлюднення проекту регуляторного акту (проекту оскаржуваного розпорядження) вказувалось, що зауваження та пропозиції від юридичних та фізичних осіб проймаються протягом двох місяців з дня оприлюднення проекту регуляторного акту, тобто до 26.02.2012 р.

Згідно висновку Головного управління юстиції у м. Києві № 5641/0/11-12 від 02.04.2012 р., проект оскаржуваного розпорядження відповідав Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини.

Київське міське територіальне відділення Антимонопольного комітету України листом від 26.05.2012 р. за № 26-05/2214 також повідомило, що не має зауважень до проекту оскаржуваного розпорядження та погодило його.

Таким чином, судом першої інстанції не виявлено порушень відповідачем вимог ст.ст. 7, 9, 12 та 13 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» , що спростовує доводи позивача.

Згідно п. 1 Указу Президента України «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади»від 03.10.1992 р. № 493/92, державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, органами господарського управління та контролю і які зачіпають права, свободи й законні інтереси громадян або мають міжвідомчий характер. Однак ця вимога не стосується актів виконавчих органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень відповідно до закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до п. 3 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 р. № 731, на державну реєстрацію подаються нормативно-правові акти, прийняті уповноваженими на це суб'єктами нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, що містять норми права, мають не персоніфікований характер і розраховані на неодноразове застосування, незалежно від строку їх дії (постійні чи обмежені певним часом) та характеру відомостей, що в них містяться.

Отже, Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 року № 838 «Про питання визначення розміру плати за розміщення реклами в місті Києві», згідно вимог чинного законодавства було зареєстровано в Головному управління юстиції у м. Києві 12.06.2012 р. за № 40/957.

Оскаржуване розпорядження, у відповідності до ст. 12 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності», було оприлюднене в офіційному друкованому органі Київської міської влади - в № 67 (1086) газети «Хрещатик»від 31.08.2012 р.

Розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.08.2012 р. № 1478 «Про внесення змін до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 21.05.2012 р. № 838»зареєстровано в Головному управлінні юстиції у місті Києві 29.08.2012 р. за № 56/973, та також було оприлюднене в офіційному друкованому органі Київської міської влади - в № 67 (1086) газети «Хрещатик»від 31.08.2012 р.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції вважає правомірними та обгрунтованими висновки суду першої інстанції, що оскаржуване розпорядження було розроблене, прийняте та оприлюднене у відповідності до вимог чинного законодавства України.

Також, колегія суддів вважає неспроможними твердження позивача, що п. 17 Додатку 3 до оскаржуваного Розпорядження має бути скасованим виключно з тієї підстави, що договір № 80-Упр (ДП)-03 від 06.06.2003 р., укладений між позивачем та КП «Київський метрополітен», є чинним до закінчення строку його дії, та відповідно оплата послуг за таким договором може змінюватися за домовленістю сторін, або за рішенням суду.

Відповідно до положень ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування можуть бути визнаними незаконними лише з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Медіа» - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.11.2012 року - залишити без змін.


Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.


Головуючий-суддя І.О.Грибан


Суддя О.О.Беспалов


Суддя А.Б.Парінов




Головуючий суддя Грибан І.О.


Судді: Беспалов О.О.


Парінов А.Б.

[Lemurka]

или аллергия на оракал

Аллергия на мусор на стенах/окнах

Да, соглашусь.
Но, иногда и полезный мусор есть. Но все же на разные "Продажи волос", "МММ" и прочее надоело уже смотреть.