► Показать
Якщо такі друзі, навіщо тоді вороги.
Ті, хто вперто штовхає Віталія Кличка до прийняття рішення про підвищення попри всі протести у рази вартості проїзду у громадському транспорті столиці, робить йому ведмежу послугу. Якщо він зрештою піддасться такому шаленому тиску, а схоже, що йде до цього, — це буде однією з найбільших помилок з його боку. І тут вже на чиїсь козні не спишеш.
Я вже писав (хто має бажання, можете почитати за посиланням в коментарях) про безглуздість і тим паче недоречність зараз питання про перегляд тарифів у міському пасажирському транспорті з метою начебто доведення або наближення до «економічно обґрунтованого».
Коротко ще раз поясню.
Міський транспорт НІКОЛИ не буде самоокупним, і ЗАВЖДИ залишатиметься дотаційним.
Усі розмови про так звані «економічно обґрунтовані» тарифи — це міф і відволікаючий маневр, які щоразу запускається в обіг, коли є намір вчергове залізти в кишені киян. Він скрізь у світі на дотації — державній чи муніципальній.
Знову наголошу. Громадський транспорт — це послуга, а не бізнес. Він виконує соціальну функцію: забезпечує доступ до робочих місць та інших потрібних людям обʼєктів.
Якщо людина не зможе доїхати до роботи через надто дорогий квиток, вона не зможе заробляти гроші та платити податки. Місто зацікавлене у мобільності робочої сили. Як би транспорт став «прибутковим бізнесом» і підняв ціни до рівня повної окупності, люди масово пересіли б на маршрутки чи авто, що призвело б до транспортного колапсу та занепаду загальнодоступного транспорту. Присутній і економічний мультиплікатор: кожна гривня, у т.ч. і дотаційна, вкладена в транспорт, повертається в бюджет через розвиток бізнесу вздовж ліній метро, наприклад, або інших важливих маршрутів громадського транспорту, зростання вартості нерухомості та економічну активність містян. Велика помилка очікувати від метрополітену чи автобуса, трамвая, тролейбусу прибутку, оскільки їхній справжній «прибуток» — це місто, яке рухається та працює, а значить живе і розвивається.
Це все ініціатори негайного підвищення вартості проїзду не беруть до уваги.
Хоча і вони вимушені визнати, що навіть за умови підвищення тарифів дотації все одно залишаться.
Тобто йдеться лише про їх обсяг.
Попри всі ці «обґрунтування», які як під копірку, усіма ними та наближеними до них «експертами» тиражуються, замовчується справжня причина цієї компанії. Для обізнаних в темі це одразу було таємницею Полішинеля.
Але і ось директор департаменту транспорту в одному з інтервʼю випадково проговорився: «Дуже велике навантаження на бюджет. І необхідно було зменшити це навантаження з урахуванням того, що є інші потреби на підготовку Києва до зими».
Тобто реальна причина полягає в тому, що виникла потреба в додаткових асигнуваннях з міської казни. Але в бюджеті їх немає. І вирішили піти шляхом зменшення дотацій для громадського транспорту. Ось так. Інше все — це інформаційний дим.
А платити за цю схему пропонують киянам, які як платники податків і так це зробили, бо їх кошти підуть все одно на ту дотацію, що залишається. А ще додатково вони заплатять на ці потреби через збільшений значно тариф на проїзд. Спритність рук і жодного шахрайства, і відвертання уваги іншими рухами і та інфоркампанією про безальтернативність підвищення тарифів.
Ба більше, поки нам кажуть, що нові тарифи можуть бути введені з 15 липня після завершення передбачених законом регуляторних процедур та консультацій з громадськістю, Київради тихцем вже забрала гроші з запланованих раніше на рік транспортних дотацій.
Її рішенням від 14 травня 2026 року асигнування на регулювання цін у міському пасажирському транспорті скорочено на 4,83 млрд грн - з 12,4 до 7,56 млрд грн.
Тому покрити збитки перевізників за рахунок міського бюджету в повному обсязі вони зробили неможливим.
І тут могло би бути два варіанти дій: найпростіший — тарифний перегляд, тобто фінансування цього розриву за рахунок стягнення більших сум з киян за проїзд, або пошук внутрішніх резервів.
Міська влада обрала перший варіант.
А заклики, і мене в тому числі, до того, що Київ не може перекладати проблеми фінансового стану комунального транспорту виключно на пасажира, і що перед підвищенням тарифів міська влада повинна довести, що вичерпала всі інші механізми — аудит витрат, оптимізацію управління, скорочення неефективних видатків, перегляд сумнівних закупівель, підвищення прозорості фінансових планів комунальних підприємств та пошук додаткових джерел фінансування, — залишилися голосом волаючого в пустелі.
При такому бюджеті, як в Києві, соромно навіть ставити питання перед киянами, щоб вони додатково розкошелились.
Адже за рахунок лише відмови від непершочергових витрат, гроші можна було би на ці потреби за бажання знайти. Ось приміром депутати в жовтні минулого року «виписали» собі 4,25 млрд грн на так звані депутатські (а по суті виборчі) фонди. Це важливіше для міста, ніж необхідність уникнути зростання тарифів? Питання риторичне. Ця сума могла би майже повністю покрити розрив в необхідному обсязі дотацій для міського транспорту. І тарифи не було б потреби збільшувати. Є ще чимало таких видатків, які зараз не на часі. Але бажання цим займатися у міської влади не виявилося.
Та й самі так звані розрахунки економічної обґрунтованості піддавалися багатьма сумнівам з огляду на їх некоректність.
Таке ставлення столичної влади до киян є принаймні несправедливим, враховуючи і те, що вона неодноразово, востаннє в вересні минулого року, клятвено обіцяла, що не збирається підвищувати вартість проїзду в громадському транспорті до кінця війни. Яка ж тепер довіра до неї може бути?
Це і нечесно. Мешканці не сприйняли ідею про перегляд тарифів від слова ЗОВСІМ.
Петиція про зупинення підвищення тарифів на проїзд в комунальному транспорті Києва до завершення воєнного стану набрали за лічені години замість потрібних 6 тис. голосів понад 10 тис.
Але її Віталій Володимирович відхилив, повторюючи як на тій заїждженій платівці ті самі «аргументи», які люди не сприймають.
Зареєстровані ще петиції.
Завершилось і громадське обговорення проєкту розпорядження КМДА щодо підвищення вартості проїзду в комунальному транспорті вчетверо з 15 липня на веб-порталі міської влади. Активність була небаченою на цьому ресурсі. Абсолютна більшість учасників висловилася категорично проти.
Участь в обговоренні взяло — 1377 людей (це рекорд порівняно з будь-якими попередніми обговореннями). Проти виступили 1325 учасників (97%), підтримали тарифи КМДА лише 45 людей (3%). Тобто кияни твердо сказали «НІ».
У таких випадках незабутній Іван Плющ сказав би: ну то чого ж його пхати, як воно не лізе?
