48-летию открытия Киевского метрополитена посвящается
Свято під землею
[
Андрій Сохань | "Вечірній Київ" 05-11-2008 ]
Сьогодні виповнюється рівно 48 років від дня пуску першого потягу Київського метрополітену
Так само, як важко уявити Київ без каштанів, Лаври та фірмового торту, неможливо представити українську столицю без метро. Сьогодні найпопулярніший міський транспорт святкує свій день народження - 48 років від дня відкриття першої пускової ділянки метрополітену.
Та насправді, якби не обставини, ця дата могла б бути майже втричі більшою. Проте, про все по порядку.
«Перші кроки» київського метро
Як свідчать документи зі столичного архіву, київська підземна залізниця могла з'явитися вслід за лондонською, яку почали закладати 1846 року. Вперше в Києві запропонували заглибитися рейками під землю ще у 1884 році. Щоправда, йшлося не про метро, як у Лондоні, а про ділянку залізниці, частина якої повинна була пройти в тунелі. Пропонувалося прокласти рейки набережною Дніпра, а потім в районі Поштової площі заглибити лінію під землю, вивівши на поверхню в районі Бессарабки. Метою такого масштабного для ХIХ століття проекту була побудова вокзалу поблизу ділового центру Києва. З вокзалу, який був розташований та й нині знаходиться за річкою Либідь, пропонувалося зробити товарну станцію. Ця пропозиція довго обговорювалася, проте Міська Дума його врешті-решт відхилила.
Наступна, більш реальна можливість обзавестися «підземкою» з'явилася у Києва у 1916 році, коли до Міського голови Федора Бурчака звернувся голова правління Київського відділення Російсько-Американської торгової палати з пропозицією поліпшення транспортного сполучення у місті. Спочатку переговори йшли успішно, проте незабаром виникли якісь труднощі, ліквідувати які вдалося на початку 1917 року. Спільно з Думою Палата планувала розвернути в Америці агітацію із залучення капіталів для будівництва метрополітену в Києві. На превеликий жаль, цей проект залишився нереалізованим - розпочалася революція.
Минуло трохи менше 20 років, коли плани створення метро в Києві почали набувати певної реальності. У липні 1936 року Президія Київської міської ради розглянула дипломну роботу випускника Московського інституту інженерів транспорту Папазова (ім'я та по батькові в документах не вказано, лише ініціали) «Проект Київського метрополітену». Пізніше в протоколі наголошувалося, що автор «вдало підійшов до вирішення одного з питань реконструкції м. Києва і облаштування внутрішньоміського транспорту, а також вдало розробив окремі практичні питання схеми метрополітену». Інженер за свою роботу отримав від міста премію в 1000 карбованців.
«Секретний об'єкт»
У період сталінської індустріалізації країни народжувалися грандіозні плани, проекти, проте лише небагатьом з них судилося втілитися в життя. Плацдармом одного з таких незавершених будівництв і став Київ, а точніше - київські підземелля. У 1938 році було розпочато спорудження двох тунелів під Дніпром - Північного (у районі Оболоні-Троєщини) і Південного (у районі Корчуватого-Осокорків). Метою таких грандіозних на той час споруд було зовсім не вирішення проблем транспортного сполучення в Києві, а масштабна підготовка Сталіна до світової війни. Тунелі були розраховані на удар 500-кілограмової бомби (Гітлер у 1941 році бомбардував Англію двотонними бомбами, а отже, навіть єдине серйозне бомбардування Києва зруйнувало б тунель). Про масштаб будівництва можна судити і з кількості працюючих: на одному лише Об'єкті №1 працювало 12 000 людей, причому, попри колосальну кількість робітників, будівництво трималося у суворій секретності, будівельникам з різних ділянок заборонялося повідомляти навіть колегам, яку саме роботу вони виконують, інакше їм «світило» 10 років сибірських просторів без права на листування. Вимоги до робочих були високі: витривалість, відповідальність і, обов'язково, - попередня служба в армії. Зарплата була пристойна: від 1 500 до 2 000 рублів на місяць плюс відмінне харчування.
На будівництво тунелів від Жукового острова до Осокорків і від Оболоні до Троєщини грошей не шкодували, незважаючи на коштовність проекту. Тут працювала найсучасніша техніка, ділянки тунелю обладнали компресорними станціями, фідерними підстанціями, котельними, передбачалося запустити спеціальні електропоїзди.
Плани щодо будівництва переправи були цілком реальними - тунель першої лінії метрополітену у столиці Союзу теж пройшов під річкою, ось тільки Москва-ріка у чотири-п'ять раз вужча за Дніпро.
Проте завершити будівництво так і не вдалося - у червні 1941 року Київ бомбардували німецькі літаки. Похапки евакуювали людей і частину техніки, а решту техніки, яку не встигли вивести, - затопили і засипали землею. Залишки бетонних споруд можна і сьогодні зустріти на Оболоні, у рідколіссі Жукового острова, на Осокорках.
Відкриття сезону
До проекту будівництва метро в Києві повернулися у 1944 році. Розпочали проектування майбутньої лінії метро і геологорозвідувальні роботи. У 1949 році з'явилася нова організація «Київметробуд», яка і взялася за прокладку підземних шляхів у центральній частині міста. Будівництво було розпочато зі станції «Дніпро», оскільки там найраціональніше «вгризатися» в земну товщу. Вже у 1951 році відбулося перше з'єднання тунелів між станціями «Дніпро» і «Арсенальна». Практично весь київський метрополітен прокладали вручну: кирками, лопатами, відбійними молотками. В 1959 році тримав у руках відбійний молоток і український поет Павло Тичина.
Як відомо, Микита Хрущов любив не тільки тролейбус як екологічно чистий вид транспорту, а й метро. Він особисто приїжджав на будівництво станції «Дніпро». Тоді він і запропонував використовувати спондилову глину із забоїв для виготовлення цегли. Цю пропозицію незабаром було реалізовано. Минуло п'ять років від початку зведення метрополітену, аж раптом виникла проблема, через яку будівництво було припинено, - фінансування. У 1954-1960 рр. основні зусилля Країни Рад було спрямовано на освоєння цілинних і залежних земель у Сибіру, на Уралі, Далекому Сході, в Казахстані. Водночас, будівництво одного кілометра першого київського метрополітену коштувало десять мільйонів карбованців, а фінансування здійснювалося через бюджет СРСР. А вже затрати на експлуатацію і обслуговування побудованої підземної залізниці покладалися на міський бюджет. Така підлеглість гальмувала будівництво нових станцій, оскільки місто не було зацікавлене в розвитку збиткового господарства.
Сповільненими темпами будівництво Київського метрополітену було закінчено у 1960 році. 15 жовтня до тунелів метро було подано напругу на рейки у 825 вольт, а вже 22 жовтня пройшов перший пробний поїзд. Два тижні обкатували лінію - рух поїздів відбувався за графіком, працювали ескалатори, тривала підготовка до експлуатації підземної траси. Відкриття метро було заплановано на 6 листопада - до 43-их роковин Соціалістичної революції.
Перший, пішов!
День 6 листопада 1960 року для Києва був особливо знаменним - завершено будівництво першої пускової ділянки Святошинсько-Броварської лінії з п'ятьма станціями: «Дніпро» -«Арсенальна» - «Хрещатик» (ст. «Театральна» було відкрито у 1987 році) - «Університет» - «Вокзальна». Мітинг, присвячений відкриттю метро, відбувся в центрі столиці - на станції «Хрещатик». Сюди приїхали метробудівці, робітники київських підприємств, учені, діячі культури, працівники Московського і Ленінградського метрополітенів, а також керівники компартії та уряду. Перший поїзд з VIP-пасажирами плавно вирушив до станції «Дніпро», а інший - до станції «Вокзальна». Спочатку Київський метрополітен виконував, швидше, функцію атракціону, аніж транспорту. На «екскурсію» в метро ходили як школярі й студенти, так і дорослі люди - всім було цікаво. Деяких пасажирів охоплював панічний страх, коли вони ступали на ескалатор чи спускалися глибоко під землю, проте згодом усе минулося, і метро стало звичайним транспортом. Певний час метро «катало» киян і гостей столиці безкоштовно, а потім було встановлено плату в розмірі 50 копійок за одну поїздку. За рік, після грошової реформи 1961 року, вартість проїзду дорівнювала 5 копійкам (десятиразова деномінація карбованця). Від початку пуску метро аж до 1970 року на єдиній лінії ходили тривагонні поїзди, від червня 1970 року - чотиривагонні, а вже з 1972 року кількість вагонів в складі досягла нинішньої - п'ять вагонів.
Далі буде...
У 1963 році було відкрито другу ділянку київської підземки - від ст. «Вокзальна» до ст. «Шулявська» (тоді - «Завод «Більшовик»), у 1965-му метрополітен уперше перетнув Дніпро і Русанівську протоку, діставшись Лівобережжя. Ну, а в другій половині 70-х років постало питання про будівництво метро на Оболонь.
У грудні 1976 року першу ділянку Куренівсько-Червоноармійської лінії зі станціями «Майдан Незалежності» (сучасна назва) - «Поштова площа» - «Контрактова площа» було урочисто відкрито. Протяжність її становила 2,3 км. За 5 років лінію продовжили на дві станції: «Площа Льва Толстого» - «Республіканський стадіон», а в 1982-му - до нинішньої кінцевої станції «Героїв Дніпра». У 1987 році на цій лінії було споруджено електродепо «Оболонь».
У 1989 році введено в експлуатацію третю лінію київської підземки - Сирецько-Печерську. На пусковому відділку лінії розташувалися три станції: «Золоті ворота» - «Палац спорту» - «Кловська». Незабаром лінія поповнилася новими станціями - «Дружби народів» - «Видубичі», а за рік перші поїзди «зеленої» лінії приїхали на Лівий берег.
Сьогодні Київський метрополітен - це мережа підземних і наземних ліній загальною протяжністю близько 60 км з 46 станціями, на яких працює 119 ескалаторів. Інвентарний пересувний рухомий склад налічує 664 вагони і постійно поповнюється