В киевском метро будут читать стихотворения
С понедельника, 21 мая, пассажирам киевского метрополитена волонтеры будут раздавать стихотворения известных поэтов со всего мира.
Киянам у метро роздають вірші Маяковського та Костенко
[
Богдана ЄВСЄЄВА | "Газета по-украински" №372 (23.05.2007) ]
Працівниця видавництва ”Економіка” Лариса Ляшенко, 21 рік, на станції метро Золоті ворота пропонує громадянам почитати вірші (фото: Олександр Чекменьов)
28-річний киянин Артем Зелений вирішив нагадати про вічне пасажирам метро. Разом із однодумцями він роздає в підземці та на вулицях вірші Володимира Висоцького, Ліни Костенко, Володимира Маяковського, Гійома Аполінера та ще 16 поетів.
— Хочемо струсити людей, розбудити їх, — каже Артем. — Показати, що за межами щоденного існування — станцій метро, роботи, політичних воєн, комунальних тарифів — є світ більшого. От людина прочитає вірш і зробить щось хороше — зателефонує коханій людині, подарує квіти чи просто поцілує. Згадає про батьків, про бабусю, про сестру.
Артем Зелений керує рекламним агентством у Києві. Акцію придумав кілька місяців тому. Почув, що схожу проводили в паризькому метро.
Коли готував акцію, розмістив в Інтернеті 100 поезій українських, російських та зарубіжних авторів. Користувачі мережі проголосували за 20 — їх і пропонують киянам. Найбільше голосів віддали за Ліну Костенко та Володимира Маяковського.
У понеділок увечері 12 охочих роздавати вірші зустрілися біля метро Золоті ворота.
— Я навчаюся в 323-й школі. Прийшла сюди, бо дуже люблю українську поезію. В людей зараз мало можливості її читати, крім як у метро, — каже Ксенія Цибульська, 15 років.
Першого дня 3 тисячі віршів на папері формату А4 роздали перехожим біля станцій Золоті ворота, Театральна, Університет та Контрактова площа. Артем каже, що множили поезію на ксероксах — хто на роботі, хто вдома. Акція тривала не більше півгодини.
— Не нав’язуємося, не цитуємо. Просто роздаємо, — інструктує товаришів чоловік.
Кожен з них звертався до перехожих по-своєму. ”Візьміть, будь ласка!”, ”Це вам!”, ”Висоцький, Костенко!”. Або просто вигукували — ”Вірш!”, ”Вірш!”.
Брав приблизно кожний третій перехожий. Починали уважно читати, оберталися та запитували, що це. Більше вчитувалися ті, хто виходив з метро.
— Маяковського я не хочу, — каже літня жіночка.
— Візьміть Максима Борозенця, — пропонує волонтер.
— Візьму. Це ви? — запитує.
Ті, хто брав вірші на вході, ховали папірці до сумок.
— Я думав, це знову реклама. А, виявилося, Вольф Мессінґ, — каже на сходах в метро Артем Колесник, 25 років. Чоловік працює в Київському молодіжному центрі. Зізнався, що не пам’ятає, коли востаннє читав вірші.
Хтось демонстративно жмакав та кидав папірець у смітник.
Вірші роздаватимуть і на вихідних, і в будні — щодня близько 5 тис. примірників. На кожному папірці є електронна адреса Артема.
— Якщо людям сподобається, ми домовимося, аби вірші наліпити на рекламних площах метрополітену, — каже чоловік.
С уважением,
?